Горностаївське районне управління юстиції Херсонської області

Сьогодні дуже часто ми чуємо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте також часто ми чуємо про випадки скоєння насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найстрашніше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки по відношенню до своїх однолітків.

Що таке сімейне насильство?

Ідеальна сім'я представляється ледь не раєм, в якому можна сховатися від небезпек незнайомого миру. Проте для багатьох сімей реальністю є постійні випадки насильства, а рідний будинок стає небезпечнішим, ніж вулиця. Вірогідність отримати травму від близької людини, іноді набагато вище, ніж від незнайомця. Дуже багато людей стикаються з тим, що удома, за закритими дверима, їх чекає:

- приниження;

- ізоляція від друзів і родичів;

- реальні фізичні пошкодження або загроза їх отримання;

- сексуальне примушення.

Все описане вище – це приклади домашнього насильства, яке включає насильство з боку друга, партнера, подружні образи і биття, жорстоке поводження з дітьми. Сімейне насильство представлене як фізичними і сексуальними образами, так і психологічним тиском.

Сімейне насильство – це ситуації, що постійно повторюються, коли один з членів сім'ї контролює або намагається повністю підпорядкувати іншого. Сімейне насильство є наслідком мінливого розуміння того, що таке влада, яке веде до спричинення психологічного, соціального, економічного, сексуального або фізичного збитку одному або декільком членам сім'ї.

Існує ціла низка закономірностей, які описують проблему сімейного насильства, яке зустрічається в соціальних групах різного рівня доходів, освіти, релігійних поглядів. Зокрема:

- присутність у стосунках одного виду насильства підвищує вірогідність прояву інших форм сімейного насильства;

- сімейне насильство у всіх його формах включає елементи контролю і придушення з боку того, хто його здійснює;

- сімейне насильство є дуже сильним психотравмуючим чинником і веде до значних змін поведінки і психічного стану потерпілих.

В той же час, сімейне насильство неоднорідне і може бути підрозділено на цілий ряд специфічних категорій: жорстоке поводження з дітьми з боку батьків, бабусь і дідусів, інших родичів, вітчима або мачухи, а також партнерів одного з батьків (тобто вони не вступали в шлюб, але можуть проживати разом). Поняття "Жорстоке поводження" включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативне звернення, що може мати на увазі, наприклад, ігнорування дитини або залучення до насильства між батьками або іншими членами сім'ї. Дитина не повинна спостерігати акти насильства. У цьому ж ряду знаходиться ситуація, коли дитина постійно спостерігає за насильницькими відносинами між батьками, хоча сам не є безпосередньою жертвою.

Законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним  інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.

   Відповідно до статті 187 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18-ти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в частині охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються законодавчо встановленими пільгами.

   Так, не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Однак за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

  Також для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків чи особи, яка його замінює (ст.188 КЗпП), для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.

  На кожному підприємстві, в установі чи організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП). Згідно зі ст. 190 КЗпП, забороняється застосування праці осіб молодше 18-ти на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також під землею.

  Законодавством також заборонено залучати осіб, молодших 18-ти років, до підіймання та переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для цієї категорії громадян граничні норми.

  Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання вантажів молодшими 18-ти особами затверджуються Міністерством охорони здоров'я за погодженням із Державним комітетом з нагляду за охороною праці.

  Забороняється також залучати таких працівників до нічних та надурочних робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

  Безробітними, згідно із Законом „Про зайнятість населення", визнаються громадяни, яким на момент звернення до Державної служби зайнятості виповнилося 16 років.

  Підлітки віком 14-15 років можуть звертатися до служби зайнятості, але статус безробітного до досягнення ними 16-ти річного віку вони не отримують (за винятком тих, які були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації, скороченням чисельності (штату)).

  Випускникам загальноосвітніх шкіл, які вперше шукають роботу і не мають професії, в разі їх звернення до державної служби зайнятості у першу чергу пропонується пройти професійну підготовку за спеціальностями, які користуються попитом на ринку праці. Ала такі спеціальності для кожного регіону різні.

  Відповідно до ст. 5 Закону „Про зайнятість населення", питання працевлаштування дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, та осіб, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків приймаються на роботу на спеціалізовані робочі місця, вирішується шляхом забезпечення державою додаткових гарантій.

  З цією метою місцеві адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту (до 5% загальної кількості місць за робітничими професіями) для бронювання на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, де є понад 20 працюючих.

  Для кожного з дітей-сиріт, які закінчили навчання, бронювання робочих місць ведеться адресно - за місцем їхнього проживання відповідно до фаху, статі.

  Для сиріт же, які не мають власного житла, бронювання здійснюється на підприємствах, що мають можливість забезпечити їх - як мінімум - місцем у гуртожитку.

 «День Чорнобильської трагедії»

   Незважаючи на те що ти ще маленький, ти все одно людина, яка має права. Свої права ти можеш знайти у спеціальному документі, який називається Конвенція про права дитини. У цьому документі записані твої права, якими ти можеш користуватися до 18-ти років, тому що після цього ти стаєш дорослим. Конвенція є доволі складним документом, тому ми коротко розповімо тобі про твої права:

• ти маєш право на життя. Ніхто не може позбавити тебе цього найціннішого дару!
• ти маєш право на піклування і турботу. Це означає, що твої батьки повинні піклуватись про тебе, дбати про твої інтереси;
• ти маєш право на достатнє харчування та дах над головою. Про це також піклуються твої батьки, а якщо їх у тебе немає, то держава;
• ти маєш право на розваги. Дорослі повинні будувати для тебе дитячі майданчики та місця проведення дозвілля. Це стосується і театру, в якому повинні також ставитись вистави для дітей;
• ти маєш право на освіту. Хочеш ти того чи ні, але ти повинен ходити до школи. Якщо ти хочеш стати відомою людиною, то ти обов’язково повинен навчатися!
• ти маєш право на медичну допомогу. Якщо ти поранився, то ти можеш звернутися до лікаря, який тобі допоможе!
• ти маєш право на приватне життя. Ніхто не може перевіряти твої речі, читати твої листи. Ніхто не може казати тобі погані слова, принижувати тебе;
• ти маєш право висловлювати свою точку зору, але вона не повинна ображати інших людей.

    Пам’ятай, що ти людина, ніхто не може тебе ображати, бити, жорстоко і несправедливо поводитись з тобою, примушувати працювати на дорослих. Якщо ти став жертвою подібного поводження, ти можеш звернутись за допомогою до міліції.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами.

 Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

замкнутість;

демонстрація повної відсутності страху;

неврівноважена поведінка;

агресивність, схильність до нищення й насильства;

уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

занизька самооцінка;

тривожність;

намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

демонстрація страху перед появою батьків;

страх фізичного контакту, острах іти додому;

депресія, спроби самогубства;

уживання алкоголю або наркотиків;

психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

нав’язливі страхи (фобії);

насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами

погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

погрози розлюбити дитину;

загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

приниження;

використання скарг для тиску на дитину;

використання дітей у якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження насильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожуюпі, його вчинити , працівники міліції можуть вжити таких заходів:

• винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

• взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги поетрпілим від домашнього насильспва діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.